Пам’ятати про страшні і трагічні сторінки історії сучасники мають для того, щоб ні за яких обставин не повторився злочин, жертвою якого став український народ, — Голодомор 1932-1933 років.
З цією метою педагоги й учні Великомедведівської ЗОШ І-ІІІ ступенів організували збір свідчень учасників тих трагічних подій. Сельчани старшого покоління розповідають їм про свою гірку долю, згадують страшні хвилини свого життя. Зокрема, учениця 10-го класу Оксана Козак зробила запис спогадів мешканки села Параски Павлівни Лось.
Хоча довгожительці, а вона 1922 року народження, довелось немало зазнати на своєму віку, та вона добре пам’ятає голодні й холодні роки свого дитинства.
— Багато наших родичів вислали у Сибір. У них забрали до колгоспу всю худобу й примушували туди вступати, але батьки не хотіли, — згадує Параска Павлівна. — Тоді активісти приходили до нас чи не щодня і забирали все, що можна було б їсти. Ми дуже голодували, у хаті нічого не було...
Щоб примусити нас вступати у колгосп, активісти розкидали наш хлів, прибудови, клуню, а потім й хату розібрали. Тільки піч залишилась. Ми жили у родичів. Від голоду померли батько і бабуся, — згадує великомедведівчанка.
А ще вона розповіла, що гіркої долі тоді зазнали цілі сім’ї у її рідному селі. Так, безлюдною стала оселя Тодоськи Лось, адже з нею померли її четверо дітей. А потім односельці втратили сім’ю Бондарів. Багатьох голод тоді скосив, свідчить сельчанка з Великої Медведівки.