— Дуже просто. Специфікою України, — зазначає Юрій Іванович, — було те, що вона разом з Північним Кавказом поставляла половину зерна, що вироблялося в СРСР. Саме за рахунок України сталінське керівництво намагалося створити його запаси і в 1932-му. А для цього треба було провести посівну. Те, що без допомоги насіннєвим матеріалом вона буде зірвана, Сталін, звичайно, знав. Річ у тім, що в 1931 році Україна здала менше хліба, ніж у 1930-му (хоча оббирали українське село до ниточки, і того року від голоду померло 150 тисяч осіб). Спеціальною постановою ЦК ВКП (б) січень 1932 року був оголошений бойовим ударним місяцем закінчення хлібозаготівель, під час якого з України вивезли практично все зерно. Тож насінням довелося допомагати... Проте це зовсім не пов’язано з турботою про голодуючих, оскільки весь урожай відбирала влада. Відбирала послідовно, жорстоко, включаючи і насіннєвий фонд.
Не випадково, жнива 1932-го року ввійшли в історію, як жнива скорботи. Багато опухлих, голодних селян помирали на пшеничному полі.
На підтвердження цього вчений назвав цілу низку документів.
...У червні 1932-го в одному з листів Кагановичу Сталін висловив невдоволення, що «кілька тисяч українських колгоспників все ж роз’їжджають по всій європейській території і своїми скаргами посилюють недовіру. Най-ближчим часом невдоволення вождя набуло конкретної форми. Органам ОГПУ було наказано заарештувати і депортувати назад цих селян.
...У серпні 1932 року спеціальним документом запроваджено заборону торгівлі, щоб не дозволити селянам купувати хліб чи продавати.
...Восени 1932-го і взимку 1933-го діяли продуктові блокади кордонів України, організовані з використанням внутрішніх військ і міліції. Вони поставили заслін виїзду селян з України. Унеможливлений був і продуктовий «реверс» — приватним особам заборонялося завозити продукти з Росії і Білорусії в Україну (обсяги завезення обмежувалися спеціальними дозволами).
...Восени 1932 року влада почала цілковите вилучення продовольства у «боржників» за завищеними планами хлібозаготівлі.
...На виконання рішення ЦК ВКП (б) від 22 жовтня 1932 року в Україні розгорнула свою роботу «надзвичайна комісія» на чолі з В.Молотовим, яка з листопада 1932-го до січня 1933 року вичавила з голодуючих селян ще близько 90 млн. пудів.
...18 листопада ЦК КП(б)У ухвалив постанову «Про заходи по посиленню хлібозаготівель», якою посилювались репресії проти селян України. Зокрема, щодо одноосібників, які не виконують план хлібоздачі, дозволялось застосовувати натуральні штрафи по м’ясозаготівлям у розмірі 15-місячної норми і річної норми картоплі.
— Ось, — наводить приклад Ю.Шаповал, — одне із свідчень того, якими методами діяла влада. Воно належить Всеволоду Балицькому, який працював заступником голови ОГПУ СРСР, а потім очолював ГПУ УСРР. Процитую його мовою оригіналу. «За 4 месяца после начала хлебозаготовок до 15 ноября было арестовано по хлебозаготовительным делам 11 тыс. человек. За месяц — с 15 ноября по 15 декабря — 16 тыс. человек, в том числе 435 партийцев, 2260 — из колхозного аппарата, в том числе 409 председателей, 441 бухгалтеров и счетоводов, а также 107 председателей сельсоветов... К расстрелу тройкой приговорено 108...».
У різних фондах збереглися листи селян до владних структур, у яких вони описували страшні картини свого життя-буття, благали про порятунок. Ось кілька витягів з них: «У нас зараз лежить 20 сімей опухлих...», «Матері вивозять малолітніх дітей і кидають, аби не бачити, як вони помирають від голоду...», «У нашому селі почало поширюватися людоїдство...», «У більшості хат лежать мертві. Ховати нікому...».
Незважаючи на те, що люди вимирали селами, влада не припиняла експорту зерна: у 1932 році він склав 1,72 млн. тонн.
У ті часи учні Михайла Грушевського передавали йому: «В Україні панує справжній голод... Це політика, спрямована на те, щоб остаточно зламати українську націю, як єдину національну силу, здатну на серйозний опір... Одні вимруть, інші розсіються безкрайніми просторами Росії...».
...Не зламали. Не вимерли. Не розсіялися. Попри все Україна є. Україна жива. Але, щоб гарантувати неповторення трагічних подій минулого, треба знати про них правду, не дозволяти викривляти її, пам’ятати про пережиті страждання нашого народу, як засторогу злочинам проти людства і проти людяності.
...Європарламент у Резолюції щодо Голодомору в Україні 1932-33 років, звертаючись до українців (особливо до тих людей, які вижили), до родичів жертв штучного голоду, визнав Голодомор величезним злочином проти народу України та проти людства.
Парламентарії рішуче засудили цей акт, спрямований проти українського селянства, який призвів до масового знищення населення та масштабного порушення прав людини та її свобод.
Резолюція містить співчуття членів Європарламенту представникам народу України, які постраждали від трагедії, а також пошану тим, хто загинув у 1932-33 роках.
Парламент звернувся до всіх країн, які були утворені після розпаду Радянського Союзу, з пропозицією відкрити для широкого вивчення всі архіви щодо Голодомору в Україні 1932-33 років, щоб всі висновки про причини та наслідки тих подій були достовірними та повністю розслідуваними. Але, як бачимо, щоб робити правильні висновки, треба не лише називати, а ще й аналізувати, з якою метою приймалися ті чи інші документи, які зберігаються в архівах, чим оберталася для українського народу їхня реалізація...